БІОТЕХНІЯ ТА БІОТЕХНІЧНІ ЗАХОДИ В УГІДДЯХ

Збереження дикої фауни з метою покращення відтворення, промисла і збільшення мисливських ресурсів – такі задачі ставить наука, яка має назву «біотехнія». Цей напрям заснований проф. П. О. Мантейфелем, який створив у Московському пушно-хутряному інституті кафедру біотехнії.

Біотехнія (від греч. bios — життя і techne — уміння, майстерність) – розділ мисливствознавства, що розробляє комплекс заходів щодо охорони і збільшення чисельності корисних тварин у природних умовах і поліпшення їх продуктивних якостей.

Біотехнія як наука про підвищення продуктивності (якості) мисливських угідь і популяцій мисливських видів тварин шляхом здійснення системи біотехнічних заходів – це велика дисципліна як за видами мисливських тварин, так і за прийомами і методами заходів, за цілями і задачами їх проведення, за географією угідь.

Щоб зменшити негативний вплив людини на фауну і флору, компенсувати нанесений природі збиток, створити нормальну обстановку для існування дичини, у мисливських господарствах проводяться так звані біотехнічні заходи. До них відносяться: зимова підгодівля мисливських тварин, поліпшення кормових, захисних і гніздопридатних властивостей угідь, боротьба зі шкідливими тваринами, розселення, акліматизація і реакліматизація мисливських звірів і птахів, створення заказників, відтворювальних ділянок і зон спокою, регулювання статевовікової структури популяцій, а також проведення робіт із захисту мисливських тварин від інфекційних й інвазійних захворювань.

Біотехнія передбачає створення сприятливих умов існування тварин, поліпшення кормової бази мисливських угідь: посадка кормових рослин, підгодівля тварин у період голодування, включаючи мінеральні і вітамінні добавки. Створюються штучні захисні пристосування для тварин: посадки дерев, чагарників і високостеблових трав; ремізи, або «ділянки спокою» в глухих, малодоступних місцях; навіси і курені. У багатьох мисливських господарствах, багатих на водойми, роблять канави на мілководдях, прокоси в заростях прибережної рослинності, гніздовища для водоплавних птахів (шалашики, гніздові острівці, дуплянки й ін.), вали і буєри для нір ондатри.

Збереженню поголів’я тварин у мисливських господарствах сприяє відстріл хижаків. Для боротьби із захворюваннями тварин проводять профілактичні і лікувальні заходи. Організується допомога тваринам при стихійних лихах (повенях, пожежах і ін.). Збільшенню густоти заселення тваринами мисливських угідь сприяє також дичинорозведення, яке дає змогу відновити або збільшити поголів’я мисливських тварин сучасними зоотехнічними методами.

Для розширення ареалів цінних тварин проводиться реакліматизація – впровадження їх в райони, де вони були раніше винищені (наприклад, бобер і соболь), акліматизація вітчизняних видів у регіонах, де вони раніше не жили (значно розширені області поширення білки, зайця-русака, плямистого оленя й ін.), або впровадження в фауну нашої країни цінних диких тварин, завезених з інших країн (американська норка, ондатра).

Біотехнічні заходи передбачають також підвищення продуктивних якостей промислових мисливських тварин: збільшення виходу м’яса диких копитних, підвищення хутрових достоїнств тощо. Для цих цілей проводять відповідну селекційну роботу.

Проведення біотехнічних заходів, створення заповідників, заказників і державних заповідно-мисливських господарств, встановлення термінів добування, заборони на полювання на деякі види тварин – ці заходи дали змогу відновити і збільшити чисельність багатьох цінних видів звірів (лось, соболь, бобер) і птахів, майже цілком винищених.

На сьогодні в Україні функціонують понад 30 питомників з штучного розведення копитних тварин та понад два десятки питомників пернатої дичини.

Великий досвід у розробці і здійсненні різноманітних біотехнічних заходів накопичений у мисливських господарствах багатьох зарубіжних країн.

Покращення кормових умов для тварин і птахів. Підгодівля

В мисливських господарствах обов’язковим елементом біотехнічної діяльності є підгодівля тварин в екстремальні періоди року (взимку, весною, під час повеней або посухи).

Підгодівля тварин взимку проводиться при настанні холодів та установлення глибокого снігового покриву. Запас необхідних кормів створюється завчасно. Для цього мисливські господарства навесні здійснюють посів і посадку сільськогосподарських культур: вівса, ячменя, проса, жита, картоплі, багаторічних трав, топінамбура, кукурудзи, соняшника тощо. Частину врожаю збирають, закладають на зберігання або пускають на виготовлення силосу, комбінованих кормів, а частину залишають тваринам на корені, тим самим залучаючи й утримуючи їх поблизу обраних місць.

Тримають корми в спеціальних сховищах (сараї, склади, силосні ями, бурти), що намагаються розташовувати ближче до основних місць проживання диких тварин, щоб потім не витрачати зайвого часу, засобів і сил на транспортування. Площадки для підгодівлі, годівниці, кормові поля розміщають у типових для кожного виду тваринних мисливських угіддях. Крім урожаю культурних рослин, збирають і викладають дикорослі плоди і ягоди, жолуді, заготовляють у спеціально відведених місцях сіно, віники деревинно-чагарникових порід, кропиву тощо.

Слід зазначити, що олені і козулі поїдають далеко не всяке сіно, а тільки найвищої якості – різнотравно-лугове, добре просушене і ні в якому разі не зіпсоване. Особливо вибагливими є козулі, що вибирають лише ті сухі рослини, що їм до смаку. Кабани до їжі дуже невимогливі. Вони охоче поїдають овочі, коренеплоди, зерно і зерновідходи, віко-вівсяну суміш, зіпсовані ягоди, фрукти, солону і свіжу рибу, жолуді, силос з культурних і диких рослин і ін.

Лосі здавна пристосувалися до суворих умов клімату, однак з настанням глибокого снігу, що утруднює переміщення тварин, і вони страждають від недоліку кормів. Основною їхньою їжею в зимовий період є кора і пагони деревинно-чагарникових порід. Там, де ліс уже виріс, гілкових кормів стає недостатньо. У таких місцях для тварин проводять підрубки осикових дерев, зрозуміло, заручившись дозволом органів лісової охорони. Кормову ємність лосиних угідь збільшують шляхом їхнього омолодження, тобто вирубують старі верболози, саджають вербу вздовж заплав лісових річок, доріг, на узліссях, прорубують коридори у великих і густих вербняковых заростях, полегшуючи тим самим сюди доступ тваринам.

Більшість травоїдних мисливських звірів мають потребу в мінеральних добавках. Підгодівля на штучних солонцях дуже корисна тваринам, а крім того, запобігає їхньому відкочуванню з угідь і знижує ймовірність отруєння мінеральними добривами.

Для лосів і оленів солонці найкраще влаштовувати в стовбурі дерева, зрубаного на висоті приблизно один-півтора метра від землі. Коміль дерева зміцнюють на вершині пня, потім на різній висоті роблять коритоподібні поглиблення, куди викладають сіль-лизунець. Якщо в мисливських угіддях немає великих осик і тополь, можна використовувати пень зрубаного нетовстого дерева: пеньок розщеплюють і вставляють шматок лизунця або брикет солі.

У місцях, де ведеться підрубування осик для лося, звичайно годуються і зайці-біляки. Іноді підрубують осику й спеціально для цих звірків. Зайців-русаків підгодовують у зимову пору вівсяними снопами, сіном, віниками деревинно-чагарникових порід, кропивою, віко-вівсяною сумішшю, вівсом. Сіно, віко-вівсяну суміш, віники підвішують на вставлені в сніг кілки, а зерно і зерновідходи викладають у влаштованих спеціальних халабудах з ялинового лапника чи іншого підручного матеріалу, а через два метра від «входу» роблять снігозахисний заслін. Активно відвідувати підгодівлю русаки починають у другій половині зими.

З пернатої дичини систематично підгодовують сірих куріпок і фазанів. Зерно і зерновідходи викладають у халабуди поблизу кущів, заростей бур’яну в тих місцях, де на початку зими постійно тримаються ці птахи, а поруч на кілках підвішують колоссями вниз вівсяні чи просяні снопики. Одній зграйці куріпок потрібно небагато місць для підгодівлі, оскільки птахи відвідують їх по черзі. У місцях підгодівлі бажано влаштовувати захищені ділянки, саджати колючі чагарники, у яких куріпки можуть укритися від непогоди і хижаків.

Місця для підгодівлі фазанів розташовують у заростях густих чагарників, де вони живуть. Підгодовують цих птахів так само, як і куріпок.

Для борової дичини, у першу чергу глухарів, що живуть у великих лісових масивах, де мало піску й гальки, влаштовують штучні галечники. Купи діаметром не менш метра з дрібної гальки, гравію в суміші з піском насипають там, де тримаються виводки птахів.

Підгодівля тварин весною. У березні, особливо після свіжих снігопадів, мисливці стежать, щоб окремі групи тварин не залишилися без кормів. Систематичні обходи території допомагають знайти тварин, які опинилися у важкому стані. У цей же час, враховуючи малу рухливість копитних, проводять їх облік з літака (вертольота) й одночасно розшукують з повітря групи виснажених кабанів або козуль. Корми (картоплю, буряк, кукурудзу тощо) звичайно підвозять або підносять прямо до виявлених тварин. Трохи пізніше, коли тварини зміцніють, їх можна перегнати до подгодувальної площадки зі зручними під’їзними коліями.

Біотехнічні заходи, спрямовані на поліпшення умов існування водоплавної дичини

Ці біотехнічні заходи полягають в підвищенні захисних якостей, кормності і гніздопридатності угідь.

На ділянках мілководь створених водойм великий ефект дає посів однолітнього канадського рису, насіння якого служить відмінним кормом для річкових видів качок (в основному крижня), а також посадка рдесників, стрілолиста, інших водяних рослин.

Поліпшенню гніздових умов качок сприяє збереження уздовж берегів ділянок, які не викошуються, шириною до 10 м, обгородження жердинами тих місць берегів з водно-болотною рослинністю, де випасається худоба, облаштування наземних штучних гнізд і дуплянок, що підвішуються на прибережних деревах (для гоголів), побудування штучних сплавин, створення прокосів в очеретяних і чагарникових заростях біля води.

Добре позначається на гніздуванні качок та виведенню каченят заборона з квітня до середини червня випасу худоби в місцях гніздування птахів, обмеження доступу людей. У період гніздування водоплавних ні в якому разі не можна випалювати торішню рослинність (очерети та суху траву).

Дуже ефективними для мисливських господарств є заходи з розселення, акліматизації та реакліматизації мисливських тварин, що дають змогу в короткий строк збільшити чисельність дичини, хутрових звірів, збагатити видовий склад фауни.

Слід зазначити, що в Україні цій важливій справі приділяється велика увага. Саме роботи з розселення річкового бобра, ондатри дозволили відновити чисельність тварин і зробити їх об’єктами хутрового промислу. Завдяки широкомасштабним діям, розпочатим всіма мисливськими установами та організаціями колишнього СРСР по розселенню кабана, цей звір у короткий термін досяг промислової кількості і став одним з основних мисливських об’єктів у лісовій зоні.

Перш ніж провести заплановані роботи по розселенню звіра і птаха, необхідно підібрати угіддя, що відповідають умовам мешкання того виду, що буде випущений, до мінімуму скоротити тут чисельність шкідливих тварин, створити резервний запас кормів, а в деяких випадках побудувати необхідні спорудження для перетримування звірів, що розселяються. Наприклад, виловлених узимку оленів, кабанів і козуль недоцільно відразу випускати в нові угіддя. Краще їх перетримати у великій вольєрі (обгородженій ділянці лісу) до сходу сніжного покриву і випустити, коли будуть добре доступні природні корми.

Молодих, що ще не піднялися на крило, крижнів, фазанів, сірих куріпок випускають в угіддя після того, як вони підростуть і зможуть самостійно розшукувати їжу. В місцях випуску цих птахів для них організують підгодівлю.

В кожному мисливському угідді для захисту та відпочинку мисливських звірів та птахів створюються ремізи. Такі ділянки називаються відтворювальними, захисними. Реміза – це невелика галявина площею близько 0,1 га, де висаджуються по периферії ягідні чагарники, а в середині – медоносні рослини. Ягідні кущі і плодові дерева – горобина, дика груша повинні добре гілкуватися й утворювати важкодоступні місця. Плоди і насіння дерев призначаються для птахів і дрібних звірків. У центрі ремізи для залучення комах-запильників підсівають рослини з великими суцвіттями і відкритими віниками: таволгу, валеріану, волошку лучну, дудник, борщівник.

По краях ремізи виставляють штучні гнізда для птахів, будують пташині поїлки. Для мисливських тварин саджають овес, соняшник, жито, просо, конюшину. Ремізи розташовують уздовж балок, полезахисних смуг або біля невеликих озер.

В статті 27 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» («Охорона і відтворення мисливських тварин») наголошується, що користувачі в межах своїх мисливських угідь виділяють не менш як 20 відсотків площі угідь, на яких полювання забороняється.

Збереження мисливських тварин під час сільськогосподарських робіт

Великою проблемою сьогодення є загибель різноманітних видів мисливських звірів та птахів під час літньо-осінніх сільськогосподарських робіт. За підрахунками учених, при скошуванні агрегатами трав у середньому на 1000 гектарів гине одна куріпка, 270 деркачів, 13 крижнів, 16 чирків, 16 зайців. При збиранні пшениці гине 5 перепелів, 19 крижнів, 24 зайця.

Під час жнив багато зайчат, косулят, перепелиць попадає під гострі ножі агрегатів сільгоспмашин. Щоб цього не відбулося, потрібно виконувати наступні найпростіші прийоми.

Збирання зернових необхідно вести від центру полю, коли машина рухається вкругову, зі збільшенням радіуса від центра до країв поля. В цьому випадку дичина покидає небезпечні ділянки поступово. При іншому способі машини починають рухатися від краю полю, протилежного тому, де є укриття: лісосмуги, чагарники, яри. Тварини рятуються в безпечне місце під прикриттям ще не скошених рослин. Іноді в центрі поля можна залишити нескошений острівець діаметром не менше 50 метрів. Його зкошують вранці після попереднього прочісування та вилякування тварин.

Часто птахи і звірі гинуть тому, що не можуть до останнього встановити, звідки до них насувається небезпека. Це пов’язано з особливостями устрою тракторів та автомобілів, від яких звук йде згори в бік від маршруту пересування. Запобігти загибелі тварин можна, обладнавши колеса машин бляшанками з металевими деталями, торохтіння від яких відлякуватиме птахів, що зачаїлися.

Можна завчасно відлякувати тварин від поля, де запланована косовиця або жнива. Для цього працівники мисливських господарств та селяни виготовлюють пристосування для відлякування звірів та птахів – тріскачки, пропелери, порожні консервні банки, дзеркала з фольги. При вітрі вони шелестять і виблискують. Якщо встановити їх в полі за кілька днів до косовиць, можна врятувати чимало тварин. Зайці помічають підозрілі предмети за 100 метрів, а козулі – за 300.

Добре допомагають відлякувати тварин розфарбовані поліетиленові пакети, які розвішують на двометрових тичинах.

Боротьба з шкідливими тваринами і хижаками

Практика ведення мисливського господарства показала, що не можна випускати диких копитних в угіддя, поки не будуть винищені шакали, бродячі собаки. У водно-болотних угіддях, де ведеться господарство на водоплавну дичину, повинна бути максимально скорочена чисельність сірих ворон. Боротьба зі шкідливими тваринами має вирішальне значення для швидкого збільшення мисливських ресурсів.

Відстріл та відлов бродячих собак і котів, сірих ворон, сорок, граків здійснюються мисливцями за дозволом користувача мисливських угідь під час полювання  на інші види мисливських тварин. Відстріл та відлов перелічених тварин, а також лисиці не в мисливський сезон або в заборонених для полювання місцях здійснюються мисливцями за дозволом місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання.

Добування лисиць, бродячих собак і котів, сірих ворон, сорок, граків і сойок належить до службових обов’язків працівників, уповноважених здійснювати охорону мисливських угідь. Добування лисиць і єнотовидних собак протягом року в місцях інтенсивного розведення дрібної дичини здійснюється працівниками, уповноваженими на охорону мисливських угідь.

В статті 32 Закону України «Про тваринний світ» («Регулювання чисельності диких тварин») вказуються заходи по врегулюванню чисельності деяких видів диких тварин:

В інтересах охорони здоров’я і безпеки населення, запобігання захворюванням сільськогосподарських та інших свійських тварин, відвернення заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, господарській та іншій діяльності здійснюються заходи, спрямовані на регулювання чисельності окремих видів диких тварин.

Ці заходи повинні здійснюватися способами, які не допускали б заподіяння шкоди іншим видам тварин і забезпечували збереження середовища існування диких тварин.

Боротьба із захворюваннями мисливських тварин

Дикі мисливські тварини в угіддях можуть піддаватися різноманітним хворобам, в тому числі небезпечним і для людини. Серед великої кількості антропозоонозних захворювань слід знати прояви та наслідки наступних хвороб: сибірської виразки, сказу, туберкульозу, бруцельозу, туляремії, ящура, лептоспірозу, пастерельозу, орнітозу, токсоплазмозу, трихінельозу та інших.

Сибірська виразка – одне з гострих захворювань багатьох видів свійських та диких тварин і людини. Наявність захворювання можна константувати при крововиливах на серозній оболонці в підшкірній клітковині, крововиливах в лімфовузли, наявності темної крові, що не згортається. У випадках реєстрації сибірської виразки спалюванням знищують туші, внутрішні органи, всю дичину, яка була поруч з підозрілою твариною. Мисливець повинен повідомити ветеринарну службу та негайно звернутись до лікарні.

Сказ – гостре інфекційне захворювання тварин та людей, яке викликається вірусом внаслідок укусу хворою твариною. Прихований період хвороби – від 10 днів до 1 року (в залежності від локалізації укусу та характера рани). Характерна ознака – лякливість або різко означена дратівливість тварини, яка доходить до шаленства. При тихій формі сказу тварини не можут ковтати їжу та гинуть від паралічу.

Людина, що постраждала від контакту з хворою твариною, повинна невідкладно звернутися за медичною допомогою. В угіддях хворих тварин ізолюють або знищують, ховаючи трупи в скотомогильниках на глибину не менше 2 м.

Туберкульоз – хронічне заразне захворювання свійських та диких тварин і людини. Викликається хвороба паличкою трьох типів: людською, крупної рогатої худоби та пташиною. Існують різні форми туберкульозу: легеневий, шкірний, туберкульоз кісток і суглобів, залоз, кишечника, сечостатевих органів тощо. Джерелом захворювання людини є хворі тварини, продукти тваринного походження, хворі люди.

Бруцельоз – хронічне заразне захворювання людини, тварин та птахів. Найчастіше джерелом зараження для мисливця є зайці.

Туляремія – інфекційне захворювання людини, свійських тварин, хутрових звірів та гризунів. Переносниками є кліщі, комарі, мухи. Мисливці можуть заразитися під час відвідування неблагополучних водойм, боліт, лугів, під час купання, контактуючи з добутими тваринами. Уражуються лімфовузли, легені, селезінка, з’являються сильні головні болі, нудота, слабкість. Захворювання попереджується знищенням гризунів, вакцинацією мисливців, використанням тільки кипяченої води, дезінфекцією шкурок.

Захворювання тварин у мисливських господарствах – небажане явище, з яким працівники господарств повинні боротися, проводити профілактичні заходи і ліквідувати негативні для мисливського господарства наслідки епізоотій.

Попередити розповсюдження небезпечних хвороб у господарстві можна нескладними біотехнічними заходами. Наприклад, для куриних птахів (фазан, сіра куріпка, перепел) можна додавати у порхалища та галечники порошкоподібні антигельминтні медикаменти, оброблювати кормові віники ліками. Для кабанів влаштовують купальні, до яких додають незначну кількість відпрацьованого машинного масла (для боротьби із шкірними паразитами).

Під час зимового підгодовування тварин медикаменти додаються до ясел з віниками та сіном, при облаштуванні солонців та лизунців – до соляних брил.

В мисливських господарствах дегельмінтизація повинна проводитися для працівників господарств щорічно, а для свійських та диких тварин – не менше 4 разів на рік.

Таким чином можна запобігти розповсюдженню в мисливському господарстві небезпечних захворювань, звести до мінімуму загибель мисливських тварин від паразитів.

Оставить конментарий

Ваш электронный адрес не будет опубликован.